( Вольный перевод с украинского языка украинской народной сказки в изложении писателя Натальи Львовны Забилы (5.03.1903 - 6.02.1985 г.г.)

 

Шли дедушка с внучкой за ёлкой в лесок.

За ними бежал длинноухий щенок.

 

Опешила внучка в лесу с непривычки,

И вдруг обронила с руки рукавичку.

 

Лежит рукавичка на снежном пути.

К ней мышка проворно смогла подойти.

 

-Эй, чудо-избушка, здесь кто-то живёт?

Но тихо... Та голоса не подаёт.

 

Мышь влезла в домишко и стала в нём жить.

Прыг! Тут из-под ёлки зайчишка бежит.

 

-Ай, домик! Ай чудо! Живёт ли кто здесь?

И слышит из домика зайка:

-Я есть!

Я, мышь-острозубка. А ты что за гость?

- Я, зайчик - ушастик, коротенький хвост.

 

Живут зайчик и мышкой вдвоём в рукавичке.

К ним Белочка спрыгнула вниз- невеличка:

 

- Вот чудо лесное! Кто в доме согрет?

И белочка сразу же слышит в ответ:

- Здесь зайчик - ушастик и мышь-острозубка.

- Я мелкая белочка - тёплая шубка.

 

Втроём в рукавичке утроились жить.

Глядь, мимо лисичка по тропке бежит.

 

-Ах, чудо - избушка! Лесной теремок!

Тут есть кто? И слышит лиса голосок:

 

-Зайчонок - ушастик и мышь острозубка,

Да мелкая белочка-тёплая шубка.

Нас трое в домишке уже собралось.

Ответь нам, пожалуйста, что ты за гость?

 

- Да кто же не знает лисичку-сестричку,-

сказала лисичка и - шасть в рукавичку!

В углу примостилась, свернулась клубком.

Теперь у хитрющей лисички есть дом.

 

А вскоре пришёл к ним клыкастый кабан

За ним вслед - куница и ёж - атаман...

И всё в рукавичку набились они.

Ну, шума там было - и ну- болтовни!

 

Лежит рукавичка себе на дороге...

Но вышел, проснувшись, медведь из берлоги:

- Что тут за собрание, шумный народ?

Чей смех мне зимою уснуть не даёт?

 

-Здесь зайчик ушастый и мышь острозубка

Да белочка мелкая-тёплая шубка,

Лисичка, кабанчик, куница и ёж

А кто нас пугает? Кому невтерпёжь?

 

-Медведь я, хозяин. Я смех не люблю.

Вот сяду и с домом вас всех раздавлю!

 

Злой мишка и вправду рычит и лютует

Он ломит кусты и деревья подряд.

Вот-вот и порвёт рукавичку простую...

Кто ж выручит этих несчастных зверят?

 

Тем временем ёлка стоит уже дома.

За тёплым окошком крепчает мороз,

А ручка у внучки и стынет, и ломит ,

Так больно девчушке, ну просто до слёз.

 

- Да где ж рукавичка! Как быть, посоветуй!

Её обронила, наверно, в глуши.

Беги, милый пёсик обратно по следу.

Пропажу, дружочек, мою отыщи.

 

Хвост в гору... Послушал щенок длинноухий,

Помчался на поиски, что было духу.

 

Примчался... Лежит рукавичка живая,

А к ней разъярёный медведь подступает.

 

Залаял бесстрашно на зверя щенок.

Медведь испугался и вон - наутёк!

Как трус забоялся собачки, что с лапоть,

В берлоге сопит и сосёт свою лапу.

 

Зверята заботой щенка окружили

Они были рады и все подружились.

 

-Ваш домик, -поведал им пёсик, - вещичка.

И надо бы внучке вернуть рукавичку.

А вам подыскать бы другое жильё

Тут все согласились:

-Другое найдём!

А девочке важно пропажу вернуть.

И дружно зверята отправились в путь.

 

Когда с рукавичкой добрались они,

На ёлке уже зажигались огни.

Устроили с песней друзья хоровод,

Ведь праздник для всех наступил - Новый год!

 

Оригинал:

 

Рукавичка

 

По ялинку внучка з дідом

йшли по лісі навмання.

А за ними бігло слідом

довговухе цуценя.

 

Задивилась, мабуть, внучка

на ялинку, на сосну

і зронила якось з ручки

рукавичку хутряну.

 

Рукавичка

невеличка

на снігу собі лежить.

Раптом мишка

тишком-нишком

з нірки вилізла й біжить.

 

— Ну й хатинка!

Ну й дивинка!

Відгукнися — хто тут є? —

Тільки голосу з хатинки

щось ніхто не подає.

 

Влізла мишка в рукавичку

і сама в ній стала жить.

Раптом зайчик-

побігайчик

з-під ялиночки біжить.

 

— Ну й хатинка!

Ну й дивинка!

Відгукнися — хто тут є? —

Чує зайчик: із хатинки

хтось там голос подає:

 

— Є тут мишка-гострозубка.

Ну, а ти хто?

Що за гість?

— А я зайчик-побігайчик,

довгі вуха, куций хвіст!

 

Вліз і зайчик в рукавичку,

стали вдвох у хатці жить.

Раптом білка —

стриб із гілки!

Та по стежечці біжить.

 

— Ну й хатинка!

Ну й дивинка!

Відгукнися — хто тут є? —

Чує білочка: з хатинки

хтось там голос подає:

 

— Є тут мишка-гострозубка,

є тут зайчик — куций хвіст!

— А я білка — тепла шубка,

невеличка я на зріст!

 

Влізла й білка в рукавичку,

стали втрьох у хатці жить.

Глядь, поглядь, аж ось лисичка,

попід соснами біжить.

 

— Ну й хатинка!

Ну й дивинка!

Відгукнися — хто тут є? —

Чує лиска: із хатинки

хтось там голос подає:

 

— Є тут мишка-гострозубка,

є тут зайчик — куций хвіст,

є тут білка — тепла шубка.

 

Ну, а ти хто?

Що за гість?

 

— Хто ж не зна мене, лисичку,

і вигадливу, й метку? —

Влізла й лиска в рукавичку,

примостилась у кутку.

 

Ще й кабан прибіг ікластий,

і куниця, й їжачок.

Тут і голці ніде впасти!

Скільки сміху й балачок!

 

Рукавичка

невеличка

на снігу собі лежить.

А з барлогу

на дорогу

вийшов заспаний ведмідь.

 

— Що за зборище зібралось?

Що за хата?

Хто тут є?

Хто здіймає сміх та галас,

зовсім спати не дає?

 

— Є тут мишка-гострозубка,

є тут зайчик — куций хвіст,

є тут білка — тепла шубка,

що малесенька на зріст.

Ще й лисиця є, сестриця,

і вигадлива, й метка,

є кабан, їжак, куниця.

Ну, а хто це нас ляка?

 

— Я ведмідь, я хочу спати,

сміху-жартів не люблю!

Сяду я на вашу хату,

всіх вас разом роздавлю!

 

Злий ведмідь гарчить, лютує,

ломить всі кущі підряд.

Що робити?! Хто врятує

переляканих звірят?!

 

А тим часом дід та внучка

вже ялинку принесли.

Так у внучки змерзла ручка,

що аж зашпори зайшли.

 

— Рукавичка де ж поділась?

Загубила!.. Ай-ай-ай!

Побіжи, мій песик милий,

рукавичку відшукай!

 

Песик дівчинку послухав,

хвіст — угору, в землю — ніс,

і примчався скільки духу

на те саме місце в ліс.

 

Рукавичка, як живая,

ходить ходором, тремтить.

А до неї підступає

розлютований ведмідь.

 

Як загавкав пес на нього —

аж ведмідь оторопів,

зразу втік і до барлога

причвалав і захропів.

 

Тут звірята всі зраділи,

стали песика хвалить,

що прогнав ведмедя сміло,

не злякався ні на мить.

 

Каже песик: — Дуже прошу

інше мешкання знайти.

Треба дівчинці хорошій

рукавичку віднести.

 

— А хіба ж це рукавичка?! —

загукали всі. — Невже?!

В нас нема такої звички

забирать собі чуже!

 

Всі ми підемо з тобою

рукавичку повернуть! —

І веселою юрбою

звірі вирушили в путь.

 

До дівчатка за хвилинку

рукавичку віднесли,

і всі разом круг ялинки

танцювати почали.