Я довго так тебе чекала, I тіло не жило, душа була пуста. Медові губи скрізь шукала, щоб поцілунком пробудив мої вуста. В обіймах ніжних потону, в п’янкім я загублюсь волоссі І сонячним теплом зітхну, немов зернятко у пшеничному колоссі. На відстані твого відчую серця дотик І від уяви твого тіла затремчу, немов в кохання струм, вiмкнутий дротик. Ти лиш поклич – я вмить до тебе прилечу. Коханий мій! Давай полинем в забуття! Щоб я змогла не тішитись,а смакувати. Повір, ніколи нас не роз’єдна життя. Тіл і душ злиття ми будем вічно святкувати. | 
Положение о Клубе
Сделать стартовой
