* * * Сосед Сафович Левка, альтер эго: Ровесник, одноклассник и «нацмен». Плюс однокурсник в техникуме, ergo – Наперсник, соучастник перемен. Мы в связке второкурсной залихватской На практике шарашились в пыли… Прошел со мной и по стезе солдатской, А далее дороги развели. Когда крутили гайки на Теличке, Не выдержав разлуки, я сбежал На Киевскую к русой той косичке… Ты спас меня, начальство убеждал, Что изгонять меня неблагородно… За практику мне только снижен балл, Но техникум закончил я свободно – И по судьбе достойно пошагал. В дни школьные оставшись сиротою, Ты испытанье бедностью прошел С достоинством Едва ли жизнь простою Была в семействе без кормильца… Стол Был очень скуден, гардероб – подавно, А впереди был выпускной наш бал. Директор школы отличился славно: Тебе костюмчик свой презентовал. Отличный -- синий... Пусть ушедшей моды, Но ткань была отменно дорогой. Директор офицерской был породы, Вахнюк, ребячьей не любим толпой, Но поступил сообразуясь с долгом... И будет в нашем сердце не забыт... На Киевской подвал под первым домом – Взросленья твоего суровый быт... Ты стойко из подвала выбивался. Заочником закоечил общетех, Снабженцем на «Легмаше» обретался... Авто, квартира... Вроде бы успех... Но греза о земле обетованной Преображалась постепенно в быль... Был эпизод необъяснимо странный: Украли у тебя автомобиль Буквально за неделю до отъезда... Обидно, горько, жаль его до слез... Найти, в какое затащили место, Возможно: не иголка... Вот вопрос: Кто из властей сыграл с тобой без правил? Вор явно в курсе: времени на то Режим тебе советский не оставил, Чтоб отыскать пропавшее авто. Ты плюнул и уехал... Вспоминаю, Как ты меня в столицу провожал... Последние минуты... Я читаю Прощальные стихи... Я уезжал В студенты... Был конец шестидесятых. Пора свершений наших и надежд В нас, долг отдавших Родине солдатах. Я первым укатил из наших мест, Несть числа обидным инцидентам: Уводят «тачки» воры из ГАИ... Разбросаны по разным континентам Сегодня одноклассники мои... * * * У мене – шостий «В» в гостях – Побачить хвору закортiло... На Ленiна у Чернiвцях Сiмейства нашого квартира. Я запевняю учнiв: вже Готуюсь, незабаром буду. Прийшов i хлопець той. Невже Цiкавить щиро, чи застуду Перемогла? Вiн мовчазний, Весь сам в собi, якiйсь незграбний, Похмурий та непоказний, Та соромливий, не нахабний... Я пропоную взять книжки. Вiн пiдiйшов до етажерки. Книжки вiн вiзьме залюбки. Вони для нього як цукерки Яку ж вiн вiзьме? «Газiнур» -- (Герой татарського народу)... Взяв книжку, встав пiд абажур... Вiдкрив – i посмiхнувся зходу. -- Цiкаве щось побачив? -- Так: «Мiн сiне яратам...» -- на мовi Татарськiй... Знаю ще «кунак»... Пicенне щось луна у словi... – Минуло пiвсторiччя вже... Його життя -- рядок i рима. Вiн пiсню склав нову... Невже? Татарська дiвчина Зарина Прославлена навiки в нiй. I бачу фразу ледь знайому, Здобуту в книжечцi моїй Усього пiвсторiччя тому... Зарина О, соле мио, -- душа-синьорина, Вы восхищаете слух мой и взор. Голос – серебряная окарина, Что мне сулит нежных уст приговор? Вы – неразгаданная викторина, Нечеловеческая красота. Что-то мне шепчете? Имя – Зарина? Встретились с вами в пути неспроста... Припев: Пройду по городам, По морю поплыву. Мин сине яратам – Пока люблю – живу. Счастливая звезда Ведет к святым вратам... Зарина, навсегда -- Мин сине яратам. Губы твои – лепестки розмарина. Спелыми вишнями блещут глаза. Имя – как солнце – Зарина, Зарина, Лик – чтоб копировать на образа. Кожа твоя – аромат мандарина, Тело – весенний букет орхидей. Сердце стучит мне: Зарина, Зарина, – Счастье возносит над миром людей. Припев. Цiкаво склалися дiла.... Та це пiзнiше . Значно. Поки – Ось, тiльки що – вiйна прийшла – Сороковi кривавi роки... I я, одержавши диплом, А з ним – призначення на захiд, Не їду в Акерман. Добром То б не скiнчилося. Гроза вiд Кордону стрiмко йде на схiд... Я – вдома, у селi, з батьками. Повинна вiдпочити вiд Напруги iспитiв. Хто б нами, Випускниками тяжких днiв Опiкувався молодими? Тепер вiйна, хто як зумiв, Влаштовуємося самi ми.... Звернулася до облВНО. Завкадрами Григорiй Данич: -- Диплом i вкладиш!... Вже давно Вiдмiнниць не було.... Ось, бачиш: Хоч i без досвiду – беру! – Учити укр. лiтератури – У старшi класи... -- Добре! -- Тпру! Iще не все. Швидка з натури? Дослухай! П’ятий –сьомий клас Iще навчатимеш рос.мови... Тепер поздоровляю вас, Учителько! Напоготовi Одначе будьте у селi... – Так, доля – як двуликий Янус... Ще станцiя в напiв-iмлi... -- До Бiлоярiвки дiстанусь Цим шляхом?... – Вийшла на перон В Амвросiївцi. Поїзд швидко Сковзнув... Райцентр в ранковий сон Занурився... Куди – прикидка... Ось жiнка. I її вагон У мряку вигнав... -- Крокувати Тут небагато... У район По справi? -- Учителювати Почну у вашому селi… -- I я – учителька! -- Чудово! – -- Не дуже. Часом люди злi. Бо позасудово раптово Ув’язнений мiй чоловiк. Дтректор школи зневажає, До кабiнету й на порiu – Боїться дуже – не пускає: Мовляв, зашкодити йому З лишенкою контакти можуть... Синочкiв двоє є в дому. Покаранi й вони... За що? Жуть... -- Мене директор той зустрiв I доброзичливо й привiтно. До голови колгоспу звiв.— Що той не згоден – непомiтно) – Охоче на квартиру взяв. Вiн сам з дружиною працюють, Я i донька- - домашнiх справ «Начальники»: нам не готують Дорослi їжу. Навпаки: Ми з Iрою – двi куховарки. А воду носимо з рiки. Я i школярка, ми – товарки. Вона – у восьмому. Менi – В десятий клас iти уперше. Хвилююсь? Хтось казав би: «Нi!» Я – «Так!». Та щось в менi уперте Пiдштовхує. Смiливо в клас Вступаю. Учням по сiмнадцять. Два роки роздiляють нас. Так, вчительцi лиш дев’ятнадцять. Заходжу. Чемний клас встас. Якi ж вони дорослi, Боже! Не вiдступаю – не дає Кураж... Це хвлювання схоже До «Наймиччиного»... Дебют Сьогодняшнiй – вiн бiльш важливий, Нiж той, на сценi... Та не вб’ть, Гадаю, учнi… Боязливiй Поваги не завоювать. Та я ретельно готувалась I знаю свiй предмет на «пять».... Уважно слухають... Вдивлялась В їx очi... Сприйняли всерйоз. Я їх з програмою знайомлю. I початковий зник невроз. Вiщаю чiтко, не картоплю У ротi жмакаю... Усi Їм назвала програмнi твори. Вони записують – мерсi! -- Читайте поступово! – Взори Хлоп’ячi на собi ловлю – Випробування додаткове. Та є мета – перетерплю. Воно – у принципi -- здорове Вiдношення цих парубкiв. Одначе я змiщаю фокус. На Котляревського... Летiв Урок... Мiй цiнний бонус – Фiнальний: -- Запитання є? – Пожвавлення – пiднесли руки... Вiдповiдаю... Що ж, моє Хрещення крейдою – науки -- Шкiльне обидвi прийняли: Чутливiша педаґоґiчна – Вiд серця серце запали – Змiстовнiша – фiлологiчна. Гадаю, перший свiй урок Я пролвела у класi добре. Фронт наближався. Учнiв – (шок!) -- Радянське воїнство хоробре З урокiв узяло копать Окопи в полi i траншеї. Наказ: на цi роботи брать Лиш старшi класи... Привілеї У першого – по сьомий клас. Вони навчаються нормально. Допомагали в полi раз Збирати помiдори... Схвально Їх допомогу оцiнив Колхосп. А з заходу тимчасом Женуть худобу... Завинив Чим скот? З коровами йдуть разом Доярочки i пастухи. Недоєнi корови плачуть. Страждають за чужi грiхи. Так гiрко було чуть i бачить Це горе? Як їм пояснить Навiщо людям тi знущання? Нi їcти не дають нi пить. Ревуть корови... Це благання Не мучити худобу... Ми Тiкаємо на схiд. Вiзочок У голови j кiнь… З людьми Йду й я. Неважкий мiй клуночок На возi. Люди пiшки йдуть. Крiм одягу взяла лиш твори Нєкрасова у довгу путь. Женуть худобу... Горе, горе... Шляхами польовими йшли. Загарбницькi аероплани Нас легко знищити могли. Та у ворожi, видно, плани Не потрапляли ми в цей час. Нам серце краяли корови. Череди гнали близько нас. Якicь напевно аж з Молдови. Коровки мукали до всiх, Просили слiзно подоїти. Так боляче, неначе грiх I на менi той. Скiльки жити Менi вiдмiряно, той бiль Забути серце не захоче. Молочний у степу кисiль – Озера... Аж хотiлось очi Заплющити – така бiда – Тi молокоймища у полi. Де брати сiно? Де вода? Та посувалися поволi. Чому не можна їсть i пить? – Корiвки муканням питали. Допомогали подоїть Селянки, що корiв стрiчали В селi... А в полi?... Далi йшли, Надоєне в рiллю зливали... Те, що доїли у селi, Принаймнi у колгосп здавали.... Ми йшли за возиком на схiд З сiм’єю голови колгоспу. Зi мною йшла – згадати слiд – Колега Надя – (дбає хтось, бо Вона прямує на Кубань, Там Надiни батьки.... Я – з нею...) -- Хазяїн возу, здоровань, Звернув на пiвдень. Там з рiднею Планує бути у селi. З Надiєю свої клуночки Взяли, на станцiю пiшли, Знайли в вагонi два куточки... Нарештi ось вона – Кубань, Новокубанка... Ось садиба Батькiв подруги... Cкiльки знань Вiйна, ота всесвiтня хиба, Менi так швидко додала Про географiю принаймнi Й людську жорстокiсть... Провела В батькiв Надїї днi в негайнiй Потребi cерцем вiдпочить Вiд баченого в тiй дорозi. З тим тягарем не можна жить. Вразливе серце у загрозi Удару... В хатi, як своя, У всiх допомагаю справах. Кубань – прозора течiя, Вода – чистiсiнька! У стравах Використовуємо, п’єм I не боїмся отруїтись. I я з Кубанi день за днем Ношу ту воду, щоб напитись Могла корова перш за все... Звернулась у райВНО... Невчасно: Жовтневi днi – нi те нi cе... Посад немає в школах, ясно... Одначе пощастило. Шлють Мене до Хуторка, що поруч З райцентром... В селищi живуть Робiтники... -- Тепер – лiворуч!... Праворуч!... – Повела мене До Хуторка моя подруга. -- Сестра тебе не прожене. Вiйна – це наша спiльна туга. Воює Вiрин чоловiк. У хатi дiти i cвекруха. Родинi трохи допомiг Солдатський атестат... Напруга Подвiйна в кожному життi... – Сестра Надiї Вiра каже: -- Живи у нас, куди ж бо йти? – Що далi – то життя покаже... – Й зажили разом, як сiм’я. Бабуся готувала їжу, Первинна бо матерiя I iпостась голодну, хижу Потрiбно догодити в нас. А Вiра носить повнi кошi З базару... Я крокую в клас Де заробляю певнi грошi – Усi хазяйцi вiддаю... А в класi... Там моє духовне Ceбе являє, всю мою Знаходжу долю там, там повне Високе втiлення душi… -- У п’ятий-сьомий клас рос. мову Йди викладать – i не грiши! – Вважаю мову за основу Навчання, долi, мрiй, усiх Iдей, натхнення i здолання... Це ясно... За який же грiх Менi i класне курування Доручено вести? А клас... -- Я визнаю: найгiрший в школi. Та сподiваюся, що в вас Щось вийде з ним... – Таке у долi Нове випробування. Я Беру години педаґоґа, Що вiн пiшов на фронт. Моя, Виходить, доля – якомога Солдата краще замiнить. Шкода, що досвiду немає, Не вiдаю, що й як чинить... Хто довго голову ламає, Одначе, винайде якусь Програму... Перша зустрiч з класом... -- I враження? -- Ще розберусь. Не монстри... – Вирiшила разом Iз учнями iти вперед, Не вiдокремлюючись зовсiм Вiд них... Характери – не мед... По-перше – дисциплина... Потiм... Та як це перше подолать? Брак досвiду як педаґоґа. А коли власний пригадать Шкiльний свiй досвiд? Допомога У ньому знайдеться... Отож, Що буде першим кроком класу До нових обрiїв? Даєш Щось незвичайне, щоби масу Iнертну разом сколихнуть! Ось: треба їх пересадити: Дiвчат – до хлопцiв. Вiрна путь! Та з ким кого – як розсудити? В суботу – збори. Хай актив Виршщує – вiн краще знає, Хто з ким дружити б захотiв.. Є староста. Напевно має Серед своїх авторитет. Є також голова загону I ланковi… Ми тет-а-тет Притримуємося закону. Вiн припускає: хто кого Охоче сiпає за кiски, З тiєю й посадить його... Ретельно проглядаєм списки: Симпатизує хто кому? Намалювали схему класу. I заперечень не прийму, Передбачаючи їх масу. I ось ця схема мiж об’яв На стендi – приверта увагу... Хлопчина перед стендом став, Замислився... Його «вiдвагу» Бешкетувати розклад мiй Вже перетворює в щось iнше. Менi цiкаво вже й самiй, Що може скоїтися... Вiн же Себе не розумiє сам. Iще не звик до спiлкування З дiвчатками... А тат i мам Пiдтримка буде – сподiвання Таке в душi моїй живе... Вивчає клас ретельно схему: А як не приймуть те нове? Опорним каменем в систему Моїх педаґоґичних дiй Оця реформа перша ляже... -- Не хочу з ним! Вiн ворог мiй! Не будеш тут сидiти, враже... – Чи «ворог» теж протестував? Нi, був збентежений лиш трохи. А на протест реагував Занепокоєно... Епохи Приймаючи моєї старт, Радiє поки пiдcвiдомо. Вiдмова дiвчинки – не жарт, Крах сподiвань – i нерухомо Стоїть з образою в очах... -- Ходiмо! – дiвчинцi. Виходим. Тимчасом «ворог» вже зачах. -- Чим завинив пацан? – З погордим Жiночим поглядом вона: -- Вiн сiпає мене за кiски! -- Вiдповiдає... -- Дивина! – -- Ще й на уроках шле записки, Вiдволiкає... -- Ось уже Вiдволiкать тебе не буде – Я обiцяю... – Протеже З надiєю дивився... Люди, Ви неуважнi до дiтей. Чому хлопчиська бешкетують? Бо чуючи в собi людей, Вони себе репрезентують, Як вмiють... Вчасно їх навчить Себе красиво подавати, Шляхетно, тобто гiдно, жить Повиннi власнi мама й тато, I церква, i держава... Всi… А я лиш вчусь, як треба вчити У вивiрчинiм колесi Cтартую, щоб у ньому бiгти, Можливо, до кiнця життя Пiд дахом Хуторської школи... Я хоч доросла, та... дитя. Де досвiд взяти? Я поволi Навпомацки iще iду. I так потрiбна перемога. Помилки заведуть в бiду. Тому й стараюсь якомога Докладнiше переконать Мiй шостий клас, як необхiдно Невихованiсть подолать, Щоб дружно працювать i плiдно. Затримала подовше клас У понедiлок пiсля школи. Пересадила. Галас згас. -- Iнакше ми тепер нiколи Сидiть не будемо. Цей наш Сумiсний крок -- у краще завтра. Вiдставимо розгардiяш. Майбутнього нам сяє ватра! – А у вiвторок хлопчакiв Я залишила пiсля школи. -- Я бачу в вас чоловiкiв, Вiдважних, сильних, гiдних долi Високої... Отож ведiть Себе, як славнi мушкетери. По-перше, галстук. Не кладiть В кишеню – це ж ваш прапор, пери! – -- Якщо ми мушкетери – мсьє! – -- А мсьє штани завжди прасують. -- Щодня? -- Щодня! Iще не все. До мушкетерских ший пасують Чудово бiлi комiрцi. -- Щодня їх доведеться прати, Ганчiрки недолужнi цi! -- А потiм знову пришивати. У мушкетерiв – переляк? Хiба можливо: мсьє ледащi Й лякливi? -- Ну, не зовсiм так... -- Я вiрю: в школi ви – найкращi! Не пiдведiть же даму, мсьє! До речi – i пiдстригтись треба. Ви виконаєте усе – До вас, до кращих – як до неба, «Гвардiйцям» iншим не дicтать! -- А що ж, ми зробим, нам не важко... -- А на уроках працювать? А не бешкетувать... – Затяжка Була iз вiдповiддю.... -- Мсьє Крiм того ввiчливi i чемнi З дiвчатками... -- Iще не все? – -- Життя складне... Кому приємнi Неввiчливi й нечемнi? Вам Такий учитель до вподоби Мiг бути? Сумнiваюсь. Сам Себе вiд хамської хвороби Повинен кожен лiкувать, А особливо – мушкетери. Час – ви розумнi – починать – I ви вже стартували, пери! Про що тут мовиться – секрет. Нехай здивуються дiвчата. Що вирiшили тет-а-тет – Нова епоха розпочата. -- Ну, що – умовились? -- Авжеж!... – Вci днi наступнi всi перерви – Я в класi. I немає меж Напрузi серця... Грають нерви Тремтливий болiсний танок... Оце був перший пункт реформи. Який я витягла урок? Якщо робить не для проформи – Вiдповiдально, чесно, то Пiдтримка неодмiнно буде. Це – як у цирцi шапiто, Як у бою... Та, власне – всюди. Не можна тiльки гальмувать. I я продовжую атаку. -- Щоденники мерщiй зiбрать! – Отут i справдi з переляку Свiдомiсть втратиш – єралаш! Вони вiдвикли заповняти Щоденники. Наступний наш Крок буде: знов актив зiбрати. -- Ось: старостi переписать Оцiнки за останнiй тиждень! Вам, ланковi: не нудьгувать: Берiть цi «кондуїти» лишень -- I за минулий розклад в них Внесiть i на наступний тиждень. Це – для взiрця, щоб учень мiг Щотижня з ним триматись врiвень. -- Оцiнки внесла в них сама I розписалась. Так I буде Щотижня. Начебто нема Цiкавiших занять. Та люди До дiсциплiни лиш тодi, Коли контроль постiйний, звикнуть... -- Батькам щотижня ось сюди Свiй пiдпис ставити! – Уникнуть Контролю неможливо. -- Ще: Коли учитель викликає, Несiть щоденник! Зборище, Я сподiваюсь, вiдкриває Нову эпоху це? Тепер Знання й оцiнки будуть кращi? I кожна мiс i кожний сер Не будуть в школi як ледащi Вже шельмуватися? Бо ми – Я впевнена: найкращi в школi. -- Менi потрiбно, щоб самi Сказали учнi це.... Нiколи Нiхто не зможе опустить Тодi з цiєї їх вершини. Як тiльки звикнуть гiдно жить. Менi ж не можна бiг машини Й на цiй вершинi гальмувать. Задумала батькiвскi збори, Назавжди iмiдж щоб зламать Поганий класу, зняти шори З усiх. По-перше, з нас самiх. I на перервах коридори Всi загудiли: будуть в них Незвичнi, унiкальнi, збори, Де будуть учнi i батьки – Переосмислила все за нiч... -- Макаренкiвськи острiвки? -- Цiкавиться процесом завуч. Пiдтримку необхiдну вам У пiдготовцi обiцяю I неодмiнно буду сам. Нелегко влаштувати, знаю... – Фiналом зборiв – на десерт -- Запланувала винятково Своїми силами – концерт, Де головне – художнє слово. Ми почали заздалегiдь Велике шоу готувати. Хто хоче у врочисту мить Батькам шевченкiв вiрш читати, Крiзь конкурс спершу мав пройти. В концертi кращi вiзьмуть участь. Хай прагнуть досягти мети. Ключ в словi «кращi»... Неминучiсть Реформи у мозках дiтей I перспективи на майбутнє – З них гiдних виростить людей. Це розумiння вже присутнє I в учнях класу i в батьках. I зацiкавленiсть велика У шоу: -- Вмiю на руках Ходити... -- Ну, а я – музика! -- А я умiю танцювать... – Складається цiкаве шоу... -- Потрiбно заiнтригувать Батькiв, а разом з ними школу, Тому нiхто не може знать Програму нашого концерту. Балаканина попсувать Смак може свiжого десерту... -- На збори всi прийшли батьки. Їм ланковi доповiдали Серйозно, чесно... -- Маяки В нас тi i тi... – Не називали Одначе прiзвищ тих хлоп’ят, Хто не блищить iще в навчаннi – Я так навчила. Буде лад: Тi червонiли... Є всi данi Для вiри: кращими й вони Небавком стануть. Неможливо Ганьбить батькiв. Дочки й сини Це розумiють... Вiв дбайливо Цi збори староста, концерт – «Начальник» пiонерський класу. Ще й свiжа стшнгазета вщерть Батькiвську i учнiвську масу Так емоцiйно завела, Наелектризувала вельми, Бо новорiчною була. На нiй чудову акварель ми Яскраву бачили: снiжок, Зiрки, ялинка, сани, конi... Про рiк наступних перемог Веселий вiрш... А в мене скронi Вiд хвилювання – як вогонь... Та я й не вiдкривала рота... Так добре – Боже оборонь! -- Макаренкiвська ця робота, -- Наш завуч так пiдсумував, -- Вже наслiдки дала помiтнi. Я б вчительку поцiлував, -- Сказав, -- за цi зусилля плiднi… -- А вiд батькiв менi – букет I щирi оплески вiд учнiв... З собою потiм тет-а-тет Я переборювала сумнiв: Чи хисту вистачить i сил Вести мiй клас на тому рiвнi Надалi? Хуторок... Навкiл Лани кубанськi, що подiбнi До наших... Є у Хуторку Евакуйованих – чотири. Всi з України. На вiку Нiде б нiколи балансири Доль нам би стрiтись не дали. Бо я зi сходу України – Її донецької землi. Та жертви рокової днини -- Вiйни i Загер, Гутентаг – Вигнанцi долi з Cтанiслава I Галя з Києва... Отак Неначе особиста справа Нас виштовхала в Хуторок, Та, земляки, себе рiднею Тут почуваєм. Час тривог Зiбрав нас на Кубанi. З нею Зрiднила доля назавжди... Гуляємо поза домами. Пан Юзеф сумно: -- Час бiди – Передчуття: дитинi й мамi, Моїй дружинi, Станiслав, Запроторивший їх у гетто, Зненацька наче пеклом став. Молюся, та душа лiбретто Склада їх долi лиш сумне... – Спитати, чом вони в розлуцi? Щось знову стримує мене. Йдемо по прикубанськiй луцi. У кожного своя печаль. Мовчазно згадуємо миле... Вiйна. I бiль в душi i жаль. Потрiбнi надзвичайнi cили, Щоб просто жити, як завжди... -- Заходьте, Лiдо, до лiкарнi. Менi самотньо. В час бiди Хвороби, що вiд карми – карнi Кудись втiкають вiд людей. Я у порожнiм кабiнетi Один годинами... -- Дiтей Не можу залишити... -- Де тi Бешкетники? Де трудний клас? Менi чудово працювалось. Вiдносини найкращi в нас. Вся школа дружно дивувалась: -- Ваш попередник, педагог Досвiдчений i дуже сильний. А клас загнав його в куток. Тепер неначе дух живильний Принесла дiвчина у клас Без досвiду, в неповних двадцять. Всi бачать: дiти люблять вас... – Та це не привiд, щоб вдаваться До ейфорiї. Треба бiльш Посилити работу в класi... В пiддручнику шевченкiв вiрш По-українськи, щоби масi Можливiсть дати – порiвнять З перекладним росiйським текстом. Поезiю Шевченка знать Повиннi всi… Делiкатес там В любому творi -- для душi. Напам’ять кiлька їх на мовi Читаю... Серце, не спiши... Нехай красу у щирiм словi Почують дiти... Завдання: Цей «Заповiт» учить напам’ять. Я пропоную навмання: Кого оригинальнi вдарять Сильнiш рядки, сам «Заповiт», Його глибокий сум i щирiсть, Хай постарається як слiд Щоб вивчити на мовi... Милiсть Повагу клас менi явив -- Хоч я була напоготовi -- Тараса взяв у свiй актив: Клас вивчив «Заповiт» на мовi. Просили учнi ще читать На мовi вiршi. Я читала. Бажають ще й пiснi cпiвать На мовi. Я пообiцяла Весною повести у лiс I там їх з голосу навчити... I ось – весняний бенефiс. Негайно нагадали дiти... I на галявинi бринить «Садок вишневий коло хати» Тарасiв. Цю натхненну мить Нi з чим не можна порiвняти. I «Дрiбний дощик...* забринiв. Вiднинi клас мiй буде знати Сердечний український спiв... Як добре, що колись спiвати Навчилась в хорi школи i Пiзнiше – в хорi штституту. Тепкр – «бешкетники» мої Спiвають... Боже, як спокуту Прийми наш колективний спiв, Якщо ми в чомусь согрiшили. Щоб тiльки ворог не зумiв Нас подолати... Так ми жили... Галетна фабрика. Сюди Я влаштувала з класом вихiд... -- Галети, печиво?... – Ряди Печей... Мiж iншiх вигiд – Ще й та: галети зберiгать, Нiж хлiб звичайний, значно легше I вiйсько легше постачать... -- Зкуштуйте! – Оглядiли цех вже, Тепер продукцiї вiддать Нам пропонують перевагу. -- Дозволите почастувать? Галети, печиво... -- Та снагу До ласощiв в моїй сiм’ї З дитинства не культивували. Галети бiльше у мої Вписались звички... Частували Мене вже потiм в Чернiвцях Єврейською мацою учнi. Галетний пригадала смак.... I не яскравi i не гучнi. Подiї скромного життя. Одначе щось i я корисне В тилу роблю для здобуття Звитяги... Є i мiй в cумiсне Зусилля невеликий вклад. I ось напередоднi лiта Клас радо звiтував про лад В навчальнiй прaцi... Весь у квiтах Наш клас. Святковий екстер’єр Вciх учнiв пlднiмає настрiй. -- Ми бачим наслiдки тепер...-- Фiналу-форуму сценарiй Включав мiй офiцiйний звiт, Концерт. Спочатку заспiвали Воєнну пiсню. Нею слiд Концерт вiдкрити. Вiдкривали Оскiльки всюди i завжди Цiєю пiснею концерти... А потiм хор на всi лади Почав про дрiбний дощик... Стерти Не можна з пам’ятi той спiв Пiд акомпанемент гитари. Знайшовся той, хто цей мотив Акордамi пiдсилив... Чари Мене забрали у полон. Я начебто у нашiй школi У Новотроїцьку... Цей сон Опанував душею, болi Додав... Хор класу в Хуторку «Садок вишневий коло хати» Дав на замовлення... В кутку Сиджу ш почуття багатi... А потiм слово голова Батькiвского взяв комiтету. Мене бентежили слова: Неначе на нову планету, Мовляв, перемiстила клас Учителька прекрасно юна... -- Приймiть з подякою вiд нас... – Букет яскравий... А комуна Як нагороду пiднесла Оздоблену шкатулку-книгу З проханням, щоби клас вела I далi у найвисшу лiгу... Шкатулку й нинi бережу. Важливi документи, грошi Тримаю... I за ту межу Пливу, де спогади хорошi… | 
Положение о Клубе
Сделать стартовой
