Жив в селі господар багатий,
Мав худобу, велику хату.
Жінка в нього була вродлива,
Тільки, з примхами, вередлива.
Зранку чути було їі лайку,
Навіть пес не любив хазяйку.
Чоловіка не поважала,
Завжди, всього було їй мало.
Чи в сусіда вродила пшениця,
Чи в куми новенька спідниця,
Все це жінці кололо у вічі,
Проклинала життя своє тричі.
День почався - вона в сусідки,
Вдвох сидять та розводять плітки.
Заздрість жити їй заважає.
Все здається - хтось більше має.
Ось, поїхав господар у місто,
Там купив дружині намисто,
Черевички та сукню гарну,
Все привіз та даремно, марно.
З плачем жінка його зустріла,
Інші речі вона хотіла.
Якось був господар у шинку,
Пив та мріяв:"Провчу я жінку."
І надумав, прийшов до хати
Та сказав, що буде вмирати.
Ліг, на завтра, він в домовину.
Бачить - жінка готує гостину.
На столі пиріг та горілка,
А дружина літа, мов бджілка.
Півсела набилося в хату,
Наче тут не горе, а свято.
Запалив хтось люльку, розмови,
Жінчин сміх чути знову й знову.
Він не витримав та схопився.
Каже жінці:"Все надивився!
Забирайся, негідна з хати!
Більш не хочу я тебе знати!"
Тут злякалась, дуже, дружина:
- Вибач мене! Знаю, що винна.
-Хай же чують та знають люди.
Більше цього, в житті, не буде!
З того часу вони добре жили,
Жінку, ніби-то, підмінили.
Так провчив їі чоловік -
Пам'ятатиме цілий вік.
|
|