Я і моя Батьківщина.
Дорога, дорога, дорога перлиста
Від міста до міста вона пролягла.
Ось поле, ось річка , дерева намистом ,
І то Україна, то – рідна земля.
Мій батько з Росії, а мати-болгарка.
А хто ж тоді я? А хто діти мої?
Невже байстрючата?
Без племені - роду, чужинці на рідній землі...
Не може чужою бути дитина,
Яка виростала у лоні твоїм,
І дід мій, і прадід любили країну,
Що дАла прихисток і землю під дім.
Малесенька хата, убога оселя,
В тій хаті родина - аж 10 дітей,
Лиш п’ятеро стали дорослими нині,
Із книги життя інших голод зітер.
Могили, могили, могили похмурі,
Там тітка і дядько і дід мій лежить...
Вклонюся низенько могилам у мурі,
Лихії літа не дали вам пожить...
Як дерево має коріння глибоке,
І крону розкішну з листом золотим,
Так маю і я свій родОвід широкий,
Пов’язаний з рідною ненькою всім.
А там за парканом, за ближнім кордоном,
Хохлами нас кличуть зневажливо всі,
А ми не хохли, ми усі - українці,
Нащадки прадавньої Руси – Русі.
|
|