МСП "Новый Современник" при участии Литературного фонда имени Серея Есенина начинает новый 2022 год сразу с нескольких новых литературных конкурсов! Разделы конкурсов размещены в центре портала! Знакомьетсь с Положениями об этих конкурсах - размещение текстов в их разделы уже доступно!
Новогодний конкурс
"Самый яркий праздник
года 2022"
Положение о конкурсе
Информация и новости
Произведения конкурса










Главная    Новости и объявления    Круглый стол    Лента рецензий    Ленты форумов    Обзоры и итоги конкурсов    Диалоги, дискуссии, обсуждения    Презентации книг    Cправочник писателей    Наши писатели: информация к размышлению    Избранные произведения    Литобъединения и союзы писателей    Литературные салоны, гостинные, студии, кафе    Kонкурсы и премии    Проекты критики    Новости Литературной сети    Журналы    Издательские проекты    Издать книгу   
Дежурная по встрече
Дня влюбленных
Алла Райц
«Любовный переполох», или Куда летит стрела: конкурс «валентинок» ко Дню всех влюбленных
Буфет. Истории
за нашим столом
Что бы это значило?
Кабачок "12 стульев" представляет
Владимир Трушков
Лёша и медведь
Английский Клуб
Положение о Клубе
Зал Прозы
Зал Поэзии
Английская дуэль
Вход для авторов
Логин:
Пароль:
Запомнить меня
Забыли пароль?
Сделать стартовой
Добавить в избранное
Наши авторы
Знакомьтесь: нашего полку прибыло!
Первые шаги на портале
Правила портала
Размышления
о литературном труде
Новости и объявления
Блиц-конкурсы
Тема недели
Диалоги, дискуссии, обсуждения
С днем рождения!
Клуб мудрецов
Наши Бенефисы
Книга предложений
Писатели России
Центральный ФО
Москва и область
Рязанская область
Липецкая область
Тамбовская область
Белгородская область
Курская область
Ивановская область
Ярославская область
Калужская область
Воронежская область
Костромская область
Тверская область
Оровская область
Смоленская область
Тульская область
Северо-Западный ФО
Санкт-Петербург и Ленинградская область
Мурманская область
Архангельская область
Калининградская область
Республика Карелия
Вологодская область
Псковская область
Новгородская область
Приволжский ФО
Cаратовская область
Cамарская область
Республика Мордовия
Республика Татарстан
Республика Удмуртия
Нижегородская область
Ульяновская область
Республика Башкирия
Пермский Край
Оренбурская область
Южный ФО
Ростовская область
Краснодарский край
Волгоградская область
Республика Адыгея
Астраханская область
Город Севастополь
Республика Крым
Донецкая народная республика
Луганская народная республика
Северо-Кавказский ФО
Северная Осетия Алания
Республика Дагестан
Ставропольский край
Уральский ФО
Cвердловская область
Тюменская область
Челябинская область
Курганская область
Сибирский ФО
Республика Алтай
Республика Хакассия
Красноярский край
Омская область
Кемеровская область
Иркутская область
Новосибирская область
Томская область
Дальневосточный ФО
Магаданская область
Приморский край
Cахалинская область
Писатели Зарубежья
Писатели Украины
Писатели Белоруссии
Писатели Молдавии
Писатели Азербайджана
Писатели Казахстана
Писатели Узбекистана
Писатели Германии
Писатели Франции
Писатели Болгарии
Писатели Испании
Писатели Литвы
Писатели Латвии
Писатели Финляндии
Писатели Израиля
Писатели США
Писатели Канады
Положение о баллах как условных расчетных единицах
Реклама

логотип оплаты

.

Просмотр произведения в рамках конкурса(проекта):

Восьмой Международный Литературный конкурс
\"Вся королевская рать\"

Все произведения

Произведение
Жанр: Миниатюры, эссе, новеллы Автор: Василий Юдов
Объем: 16532 [ символов ]
ГЕНИЙ ОДНОГО ФІЛЬМУ
ГЕНІЙ ОДНОГО ФІЛЬМУ
 
Геніїв Україна народжує дуже часто. Проте, використати їх геніальність на благо дуже часто Україні не вдається. Мабуть генії неякісні? Або якісні тільки не во благо, а в протилежну сторону. А може існують і ті, і інші в таких пропорціях, що ніякого здвигу в сторону блага і не видно... Своєрідний баланс геніальності. А частіше всього буває, що народжений геній довгий час просто не знає хто він такий. І свою геніальність розкриває в процесі нелегкого життя дуже пізно і без належної уваги, від чого страждає і сам, і Україна.
. . .
В нашому селі колгоспний комірник Петро мав відеокамеру. Зараз колгоспи стали називатись по різному: акціонерні товариства, спілки землевласників, але моральний кодекс колгоспника залишився сталий. “Наше значить нічиє, а нічиє – значить моє!”, “Я не краду, а беру!” – основні викладки цього кодексу існують разом з сонцем і владою рад. Тож комірник Петро брав своє, бо грошики в нього водились.
А полюбляв Петро чіпси і купував їх на сніданок, на обід і на вечерю. Таким чином назбиралось за кілька років до двох тисяч пакетиків від чіпсів однієї і тої ж фірми “Чіпси-голд-лімітед”. Петро склав ці пакетики до купи і цінним листом надіслав на адресу фірми. Так от, щоб відзначити постійного покупця і шанувальника чіпсів, фірма подарувала Петру відеокамеру...
Що з нею робити і як користуватись комірник Петро не знав, аж поки не з’явився в нашому селі фотограф.
Фотограф Кузькін родом з села і починав свою фотографічну кар’єру в дитинстві з простої камери “Смєна 8М”. Дорослим доріс до професіонального “Києва” і працював в місті як професіонал на центральних площах в будні, в зоопарку по вихідним дням. Та сучасне засилля Кодаківських “фотомильниць”, суперсервіс фотодруку “Фуджіфільм” і войовнича конкуренція змусили Кузькіна розвестися з третьою дружиною і повернутися у рідне село, щоб якось не здохнути від голоду.
Познайомились ближче комірник Петро і фотограф на колгоспних обжинках. Голова запросив фотопрофесіонала на свято врожаю ранніх зернових в цілях залишити документальні фотосвідчення про ту велику шану, яку отримують рядові робітники поля від районного і місцевого керівництва.
Плівки для фотоапарата у Кузькіна не малось, та хіба професіонал не впорається і без неї, заради того, що на обжинках можна буде добряче попоїсти печінкової піджарки і потягнути три-п’ять скляночок оковитої... Кузькін начепив найбільший об’єктив для солідності і півтори години бігав перед публікою потискуючи кнопку. “Київ” звучно кланцав і районне та місцеве керівництво задоволено посміхалось кожній пташці, що вилітала із пустої фотокамери...
Все нічого, але після торжественної частини до Кузькіна причепились місцеві дівчата: “Сфотографуйте, та сфотографуйте на згадку!” Відмовити їм перед чесним народом Кузькін не наважився. Спробуй поясни комусь, що плівки у фотоапараті не має – не зрозуміє, поб’є об’єктиви. Люди не звірі в зоопарку! Тож іще пів години дівчата позували перед фотомайстром з квітами на комбайнах і серед кагатів пшениці... Тут якраз до фотографа підійшов Петро.
-В тебе хоч плівка там є?! – спитав комірник.
-А звідки ти знаєш? – зніяковів Кузькін.
-От прикол! Ти вже разів сто фотографуєш, а ні разу плівку не міняв!
-Це фотоапарат такий і плівка на “250” , - вибрехався Кузькін, ще й показав пусту коробочку від плівки на якій дійсно значилось число “250”, - У мене ще сто п’ятдесят кадрів у запасі...
-То гайда за столи! Щас приколи почнуться! Там і фоторепортаж зробиш.
Питання “різне” на святі вирішувалось за довгими столами з напитками та наїдками, за якими сиділи незважаючи на ранги і керівники, і трудяги. Тільки тут п’яний комбайнер міг послати куди подалі п’яного інженера, не очікуючи після цього обрізання заробітньої платні.
Співали під бубен, що єдиний уцілів від колгоспного духового оркестра, і піонерський горн, а танцювати було нікому. Одна їз робітниць току вже наче почала роздягатись під музику і “ля-ля”, та потрапила в обійми агронома і згасла у нього на шиї.
Розвозили народ по домівкам частинами, інколи горизонтальними, а хто кріпчий додому їхати не хотів і опирався.
Ось в такій атмосфері комірник і фотограф розговорились і почали один одного поважати. Кузькін розказав “прикол” з фотоплівкою, за що його Петро став цінувати як крутого “приколіста”. А Петро хвастався відеокамерою і жалівся, що не знає як нею користуватись...
-Научу! – пообіцяв фотограф.
-Відплачу! – обіцяв комірник.
І між ними зав’язалась міцна творча дружба.
 
. . .
Своє перше відео Петро записав на своєму дворі. Відеокамера спіймала в об’єктив горобчика, який крав зерна у курки.
-От, прикол! Як у нас в колгоспі! – захоплено шепотів комірник і тримав рухи горобчика в об’єктиві. Стриб горобчик, цвірінь! Пурх і полетів. Петро об’єктивом схопив траекторію польоту і вперся в обличчя своєї тещі. Теща масними губами чавкала, розжовувала за щокою котлету...
-Тьху ти, прикол! – розізлився Петро, - всю тему зажувала! “Політ горобчика” називається...
Більше свій двір комірник на відео не записував, боявся несподіваних кадрів.
-Ти піди на виробничі дільниці. Цікавіше знімати людей за роботою ніж за обідом,- радив фотограф, - Я колись так сфотографував пожежника, коли той в робочій формі поливав квіти. Яскраве фото! Я ще й назву дав: “Хай завжди палають квіти!” За це фото премію отримав – десять метрів “свемовської” плівки!
-Пробував я,- відповів Петро,- але всі, кого я знімав на відик, зупиняли роботу і як дикуни ховалися хто куди... Приколісти!
-А ти застань їх зненацька. Ото будуть приколи. Типу прихованої камери! Полювання за кадром називається – одні несподівані хохми.
-А премію мені дадуть?
-Тврчість в кіно залежить від режисера. Якщо щось геніальне вполюєш, можливо і премія буде...
Пропозиція Петру сподобалась і у сам собі режисера почалось відеополювання.
 
. . .
Ніч. Колгоспна заправка. Біля неї заправник з бригадиром сточують солярку.
-Ми за цей місяць вже вісімсот літрів сточили, як списувати будемо?
-Скажемо, що викапала через порізи в шлангу.
-Так це ж ми казали в минулому місяці.
-А шланг ніхто не замінив, значить капає далі... Тут друга проблема – у Захарівни є горілка тільки без закуски, а я так не п’ю...
-У столярці сало є. Правда, трошки теє... присохло. Ти чуєш, щось там в кущах шарудить?
-Чую! То може куниця, або тхір... Кинь в нього цеглину.
...Відеокамера ловить об’єктивом зоряне небо і прямісінько на неї летить темний об’єкт катастрофічно збільшуючись у розмірах... Звук: Трісь! Гуп! Квак...
На слідуючий день комірник Петро з синяцюрою на всю праву сторону обличчя зайшов до Кузькіна переписувати новий нічний сюжет на відеомагнітофон.
-Мало камеру не розгатили гидоли! Оце хохма! А я мовчу. Боляче, око запливло... Сидів ще хвилин тридцять, поки наші приколісти не пішли геть.
-Це ще нічого,- заспокоїв Петра фотограф,- мене колись трамвай зачепив і тягнув метрів триста, коли я фотографував групу велосипедистів на перегонах... Буває в творчій роботі всяке... Геніальність з неба не падає.
-Так! Цегла з неба падає! – згодився Петро.
 
. . .
Обідня перерва. На тракторній бригаді біля здоровенного ящика з-під вугілля стоїть “дев’ятка - жигулі” голови колгоспу. Коло капоту труться чоловік і жінка.
Об’єктив відеокамери через щілини ящика не може охопити обличчя і ноги... За те, все інше активно записується, разом із шепотінням героїв:
-Семенович! Ну, Семенович! Ви мені трусики порвете...
-Я тобі десяток нових куплю!
-Мені подобаються ці... Ой. Вже порвали...
-Я викину їх подалі! Одна думка, що ти без трусиків...
... На об’єктив відеокамери впала пелена білизни з мереживом. Петро хутко її зтягнув і продовжив відеополювання. А ввечорі, задоволений ще одним “прикольним” відеосюжетом, звернувся до своєї дружини:
-Галю, а чи у нашого голови є коханка?
-А я звідки знаю! Я цілий день куховарю трактористам, не маю часу в гору глянути. Ти б мені краще нові трусики купив – всі позносювались, вже гола ходю...
-Як би ти була коханкою голови, він би тобі десяток купив би! – пожартував Петро,- а як на мене, то можеш і гола ходить. Порядна жінка і без трусиків порядна!
-Холодно без трусиків, - наполягала дружина.
-Ну то купи собі! А я йду до Кузькіна по справі...
-До речі,- похвалилася дружина,- мені сьогодні премію дали, як кращій куховарці району! Сам голова особисто і вручив на обідній перерві.
-Тоді з премії і купи трусики,- порадив Петро і мрійно додав,- Я теж скоро премію отримаю...
 
. . .
За місяць напруженого відеополювання у автора накопичились десятки “прикольних” тематичних сюжетів.
На фермі, де доярки доливали воду у молоко, а цільне виносили в пластмасових пляшках, привязуючи пляшку між ногами, транспортером на Петра випадково вичистили нічну порцію навозу.
На току цілу добу він просидів заритий у кагаті ячменю, але здобув ролик, як завтока і агроном б’ються між собою за дві тони зерна, що по п’янці потрапило не на елеватор...
Сидячи на даху клуба в голубиному пір’ї, він вполював на відик художнього керівника клубу, котрий поцупив шахові столики собі додому, а на більярді займався коханням з прибиральницею...
-Все це не те! – аналізував роботи фотограф Кузькін,- банально і всім відомо, не пробуджує цікавості. Я розумію, частка прикольного мається, але геніального мало... Треба щось особливе, незвичайне... Я пам’ятаю, як на фотовиставку “Діти очима звірів” виставив свій автофотопортрет і назвав роботу “ Я лев, а ще зовсім дитина”. Це фото ввійшло в десятку кращих в зоопарку... На фото в мене була така борода! Враження повальне!
-А я сам себе можу зняти на відик? – запитав Петро.
-А чомуж ні! Це просто!
І сам собі відеорежисер став працювати над самим собою. І це йому більше сподобалось: цегла на голову не падала, навоз не бризкався... У своїй тихій коморі було спокійно і звично. Атмосфера надихала на творчий прорив у відеофільмах.
 
. . .
-Я комірник Петро. А це моя колгоспна комора, - позував Петро перед об’єктивом відеокамери. - В мене почався трудовий день і я зараз на ваших очах видурю для себе три літра олії, при чому ніхто при цьому ображений не буде! Для початку візьмемо звичайний прозорий пакетик і цю, давно вже здохлу, мишку...
Відеокамера записувала , як комірник кинув у пакетик дохлу мишу, щільно його завернув і опустив в бідон з олією. В комору зайшов завгосп.
-Я забираю бідон олії на школу і дитсадок. Ось накладна. – звернувся завгосп до Петра.
-Став бідон сюди, зважити треба...
Коли олію переважили, завгосп подивився в середину бідону.
-Та тут миша втопилася! Ну й розплодилося їх в цьому році!
-Не кажи!- згодився комірник, - Скоро вуха повідгризають кляті! На ось відро і вилий мишу сюди...
Завгосп злив пів відра олії разом з мишею в відро, закрив бідон і поніс його з комори по призначенню. А Петро знову пояснював у об’єктив:
-Тепер, ми просто виймаємо пакетик з мишою із відра. Ось вона! Викидаємо цей непотріб на смітник, а чисту олію переливаємо у приватний мій бутиль... Все законно! І прикольно! З вами був комірник Петро.
-Це знову я, ваш Петро-комірник! Сьогодні в коморі будемо отримувати сир! Сир у нас двох сортів – один надто дорогий, другий надто дешевий. Сьогодні я по приколу роздам дешевий сир за ціною дорогого, а залишки дорогого спишу по акту, як дешевий, але погризяний оцією тварюкою...
...Перед об’єктивом відеокамери Петро помахав мордою ледачого рудого кота...
-І знову в мене робочий день. В цей день, я, кмірник Петро, зустрічаю ревізійну комісію, яка буде перевіряти фінансові оборутки комори. Ви бачите п’ять торбинок на столі. В торбинках м’ясо! Їх всього п’ять і членів комісії також п’ять. Зараз ми побачимо, як прикольно члени комісії будуть відмовлятися від м’яса, але потім все ж таки торбинки заберуть собі, куплять дві літри горілки і ми, на цьому столі, відсвяткуємо складання акту перевірки...
-Вже близько до геніального, - погодився фотограф Кузькін, передивляючись черговий відеосюжет, - але ще треба попрацювати над зовнішністю комірника. Ти, Петре, тут виглядаєш як рядовий, типовий комірник, а треба щоб вирізнялась яскрава, неповторна особа! Вуса собі заведи, чи що?
. . .
Та надалі події в нашому селі потекли без участі автора сюжетів. До фотографа Кузькіна завітали дівчата, що фотографувались на обжинках. Їх бажання було скромним – отримати фотографії з себе і не більше. Та коли професіонал запросив дівчат до хати, для сердечних пояснень, що плівку засвітили аматори Кодака, відеомагнітофон був увімкнутий і на екрані горіли сюжети майже готового фільму.
-Ой, що це? Дивись, на дядька Миколу схожий? Он Семенович... – залопотіли дівчата.
-Це мені з студії “Довженка” прислали, - гордо пояснив фотограф, - кіно про село. Художній фільм. Мало хто на кого зараз схожий. Всі однакові...
 
На селі поширились чутки про “жизнєне” кіно, неначе справді про наше життя... І відеокасета з фільмом побігла по руках селян. В кого не було вдома відика, той йшов дивитися фільм до сусіда.
Може хто і впізнавав себе героєм фільму, та чи мало таких селян, колгоспів і комірників на Україні? Тож селяни щиро вірили, що це художній фільм зі студії “Довженка”. Дехто сміявся, дехто обурювався, а взагалі сприймали сюжети з задоволенням – на кінець кіностудія світового рівня звернулася у своїй творчості до проблем села і показувала неабияку, до гіркоти, правду.
Цей відеофільм неодноразово продивився і голова колгоспу, ще й заявив на правлінні перед членами:
-Обов’язково подивіться правдиве кіно! Дуже багато негативного, що має місце і серед наших робітників! Треба це бачити і викоріняти! Був би в мене такий комірник, як у фільмі, і години б не протримався б на посаді.
До комірника Петра стали звертатися з неприхованою повагою, як до героя з фільму:
-Ну і схожий же ти на артиста! Але ж як уміло підібрані ролі – геть не віриться що це брехня! Професіонали робили кіно!
-Я б за такий фільм “Оскара” дала б, - говорила на селі голова сільради, хоча впізнавала себе в полях з фермером Миколою, - яка може бути порядність у простих селян, коли сама голова сільради таке виробляє...Як це так: ховати податки у одного фермера, а витягувати подвійні у іншого – все через кохання... В голові не вкладається!
Кілька тижнів відеокасета була центром уваги селян. Та цьому періоду поклав край водій голови колгоспу. Дивлячись у агронома відик з “центровим” фільмом він вигукнув:
-Ти подивись! Моя “дев’ятка”! Он мій номерний знак! Коли це на студії “Довженка” користувались номерами моєї машини?
 
Он де була правда. Це виявився не художній, а документальний фільм! У більшості селян защемило серце... На селі запахло новою професією – перукарі тайги... Але ж відеокамера на селі лише одна – у комірника Петра! Ось де зарита студія.
Всі герої фільму раптово замовчали. Комору Петра обходили стороною. А дружина комірника здійняла чоловікові скандал:
-Ну хай вже їх, а мене ти для чого опозорив?! За які гріхи на все село показав голою?
-А хіба то була ти? – з жахом здивувався Петро, - Та то була ти, Галю?!!!
-Ти думав, що тобі посаду комірника за спасибі дали? Скільки літ поклала я для добробуту сім’ї... А він одним махом все зруйнував.
Тут і теща своє:
-А я тобі казала, Галюсю, нікчема він! Телепень безмозглий! Може ти і мене голою слідкував?
-Я вас і вдітою бачити не хочу! – зірвався Петро, схопив відеокамеру, куртку і під осінній дощик поплентався з села.
 
Довгий час герої фільму сором’язливо дивились один одному у очі. Сказати було нічого, ні керівникам, ні трударям. Лише фотограф, як людина нова і не задіяна у кіно, заспокоював ображених:
-Колись я сфотографував мера міста в бані з березовим віником. Але ніхто і не подумав, що то мер. Бо назвав я ту фотографію “Атланти тримають місто!” Хіба мер атлант? Він звичайна людина...
 
. . .
Час лікує все. Змінились в селі події і відеофільм, що наробив стільки шуму, почав забуватись, як і комірник Петро. Місце Петра біля Галини зайняв професіонал Кузькін з порожнім фотоапаратом “Київ”. Голова подарував Галюсі на нове одруження кілька дорогих трусиків і модний купальник. Теща новим зятем нахвалитись не могла:
-Як він гарно розказує про тварин! І про тигра, і про бегемота... А я крім свині в своєму житті нічого не бачила.
 
На Новий рік Кузькіну прийшла листівка від Петра аж із Харкова. На ній був зображений сам Петро в костюмі, з відеокамерою, в обіймах трьох молодих напівроздягнених топ-моделей. А на зворотній стороні був скромний напис: “Спасибі, навчив!” . Кузькін кисло подивився на свою нову дружину, на свою тещу і думкою послав відповідь: “Спасибі, відплатив!”
Copyright: Василий Юдов, 2006
Свидетельство о публикации №105931
ДАТА ПУБЛИКАЦИИ: 18.09.2006 09:22

Зарегистрируйтесь, чтобы оставить рецензию или проголосовать.
Сергей Малашко: творчество и достижения
Рыбалка начинается в одиннадцать утра
Помолвка на операционном столе
Альбом достижений
Участие в Энциклопедии современных писателей
МСП "Новый Современник" представляет
Сергей Гамаюнов (Черкесский)
На злобу дня...
Иван Габов
Силлабо-тоническая весна
Мнение...
Дмитрий Оксенчук
Времени нет
Читаем и обсуждаем.
Презентация книги Сергея Ворошилова
Под знаком тишины
Почитать книгу
Конкурсы МСП "Новый Современник" 2022 год
Награды конкурсов МСП "Новый Современник 2022
Устав и Положения
Документы для приема
Билеты и значок МСП
Форум для членов МСП
Состав МСП
"Новый Современник"
Планета Рать
Региональные отделения МСП
"Новый Современник"
Льготы для членов МСП
"Новый Современник"
Реквизиты и способы оплаты по МСП, издательству и порталу
Организация конкурсов и рейтинги
Литературные объединения
Литературные организации и проекты по регионам России
Издательство "Новый Современник"
Издать книгу
Опубликоваться в журнале
Действующие проекты
Объявления
ЧаВо
Вопросы и ответы
Сертификаты "Талант" серии "Издат"